§ 5. Основні риси права - В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора

§ 5. Основні риси права

Освоєння цілинних земель примусило державу зацікавитися долею цього найціннішого об'єкта державної власності. Щоправда, у той же час через недбале ставлення губилися землі в інших ре-понах країни (залишалися покинутими, затопленими, без потреби віддавалися під будівництво підприємств і жилих будинків).

Україна була перенасичена промисловими підприємствами. Але це перенасичення мало не тільки позитивні результати. Воно шегативно впливало на стан природи і якість продукції.

Частина фонду державної власності направлялася на зміц-веяня колгоспного ладу, У відповідь на директиву Лютневого (1958 р.) Пленуму ЦК КПРС МТС перетворювалися в ремонтно-технічні станції — РТС, а їхня техніка (трактори, комбайни та інші машини, що були власністю держави і раніше перебували у віданні МТС) ■водилася у цивільний оборот і продавалася колгоспам, стала їх масністю.

Це нововведення у регулюванні права державної власності розглядалося як юридична основа зближення власності державної і власності кооперативно-колгоспної. Головне ж — воно означало ■ринципове визначення можливості включати об'єкти державної власності, знаряддя виробництва, у цивільний оборот.

Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних респу­блік на відміну від Конституції СРСР 1936 р., яка закріпляла дві форми соціалістичної власності — державну і кооперативно-кол-госпну (ст. 5), закріпляли три форми соціалістичної власності. Тре­тя — власність громадських організацій (ст. 20) і в тому числі, як ї'ясувалося, власність компартії.

Основи цивільного законодавства Союзу РСР, затверджуючи

■аживацький характер індивідуальної власності, встановили, що

авйно. яке перебуває в індивідуальній власності, не може бути ви-

гане для вилучення нетрудових доходів. Вони ж визначили

засади регулювання майнових відносин громадян, а також га-гіі майнових прав особи.

Відбуваються зміни в регулюванні житлових прав громадян.

{^всовується адміністративне виселення з будинків державних

сгрисмств, установ, організацій тих робітників і службовців, які

«їли з ними трудовий договір. У подібних випадках виселен-шожливе у судовому порядку і з наданням виселеному придат-і іля життя площі. Адміністративне виселення лише як виняток можливе в обмежених випадках, спеціально передбачених за-м.

Цивільне право багато уваги приділило регулюванню договір-відносин між підприємствами, господарськими організаціями.

431

Роіділ 6. Держива і прало України в період Оесталінілацч

$ 5. Основні риси прала


У травні 1955 р. знімалася заборона на продаж, обмін та відпускан­ня на сторону обладнання й матеріалів1. Скасування цієї заборони усувало Істотні перешкоди у цивільному обороті, правильному роз­поділі і перерозподілі об'єктів державної власності між їхніми во­лодільцями і сприяло доцільному, за їх прямим призначенням, ви­користанню засобів і знарядь виробництва. У серпні 1955 р. Рада Міністрів СРСР постановила розширити права директорів підпри­ємств.

Втім, підприємства (і радгоспи, і господарські організації) та­кож не мали необхідної самостійності для участі у цивільному обо­роті. Вони підпорядковувалися централізованому плануванню та адміністративним розпорядженням відповідних відомств.

Права ж міністрів і керівників у розпорядженні обладнанням і матеріалами розширилися. Отримали право розпоряджатися мате­ріальними ресурсами і грошовими коштами Ради Міністрів союз­них республік, у тому числі й Ради Міністрів України.

Водночас, особливо на початку 60-х років, все більше усвідом­люється необхідність використання матеріальних стимулів в управ­лінні, впровадження на підприємствах госпрозрахунку. У зв'язку з цим доречно згадати такий факт. Відомий економіст, професор Харківського держуніверситету Є. Г. Ліберман у 1963 р. написав М. Хрущову листа, в якому обгрунтував необхідність використання історичного досвіду і якнайскорішого переходу до товарно-грошо­вих відносин, застосування принципу матеріальної оцінки резуль­татів праці. На жаль, цей напрям у розвитку економіки і в цивіль­но-правовому регулюванні не набув розвитку.

Трудове право. У період, що вивчається, основним джерелом правового регулювання праці, як і колись, залишався КЗпІІ 1922 р. Але він постійно доповнювався нормами, які розширювали трудові гаранти.

25 квітня 1956 р. скасовувалася кримінальна відповідальність за самовільне залишення роботи2. На почату 1957 р. (18 лютого) від­мовилися від призовів (мобілізації) молоді в ремісничі і залізничні училища. Для кращої охорони праці підлітків заборонялося при­ймати на роботу осіб молодших 16 років Тепер, як і до 26 червня 1940 р., робітник мав право припинити трудові відносини, якщо по­інформував про це адміністрацію за два тижні до зазначеного ним строку залишення роботи. Таким чином, поновлювалося право гро-

1 Ведомости ВС СССР. — 1953. — № 8 — Ст 193.

2 Відомості ВР УРСР — 1956. -Мі- Ст. 126

432

мадянина за власними бажаннями укладати й припиняти трудовий договір.

У випадках, коли ініціатива від адміністрації, для звільнення працівника з мітою захисту його прав вимагався дозвіл профспілки.

Відбувався процес скорочення норми робочого часу. 3 10 бере­зня 1956 р. для робітників і службовців робочий день напередодні вихідних і свят був скорочений на дві години. З 1958 р. розпочалося переведення всіх робітників і службовців на 7-годинний робочий і. У 1960 р. ця робота була завершена1.

Для певних категорій трудящих встановлювався 6-годинний робочий день, наприклад, для осіб, зайнятих на підземних роботах, для робітників і службовців у віці від 16 до 18 років. У результаті встановився основний тип робочого тижня — 6-денний, тривалістю в 41 годину. У кінцевому підсумку, робочий тиждень скоротився на 6,5 годин.

Були посилені гарантії у наданні щорічних відпусток підліт­кам. З 1 квітня 1950 р. значно збільшилася тривалість відпусток, що надавалися працюючим жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами з 77 до 112 днів (56 днів до пологів і 56 днів після них).

Пільги надавалися студентам, які навчалися без відриву від виробництва.

Зросла роль матеріальних і моральних стимулів до праці. У 1954 р. в Союзі було створено Комітет з питань праці і зарплати спеціально для упорядкування заробітку і розподільчих відносин. Одним із значних заходів у цій сфері стало підвищення з 1 січня 1957 р. зарплати низькооплачуваним робітникам і службовцям. Для них був визначений мінімум заробітної плати.

З 1 січня 1957 р. скасовувався прибутковий податок з неодру­жених, одиноких та низькооплачуваних громадян. Слід мати на увазі, що зарплата трудящих у цей період зростала також за раху­нок скорочення робочого часу.

У деяких виробництвах виплачувалася додаткова грошова ви­нагорода за вислугу років і бездоганну трудову діяльність.

У серпні 1956 р. поновлювалася найпочесніша на той час фор­ма матеріальної винагороди — Ленінська премія. Вона присуджу­валася за найвидатніші роботи в галузі науки й техніки, літератури т« мистецтва.

Водночас дедалі ширше практикувалися заходи морального стимулювання. Серед них щорічне святкування днів окремих про-

1 Всяомости ВС СССР. — 1956 -№5.- Ст. 135.

1X1

І'оіділ б. Держава і право України в період десталінмаци

§ 5. Основні риси права


фесій. Одним з перших було оголошено щорічним святом «День бу­дівельника».

Вже згадувалося, що 25 квітня 1956 р. скасовувалася судова відповідальність робітників і службовців за самовільне залишення роботи на підприємстві чи в установі або прогул без поважної при­чини. Саме поняття самовільного залишення зникає, бо поновлю­ється норма КЗпІІ про право громадянина за своєю волею припи­няти трудовий договір. Ступінь суспільної небезпеки прогулів без поважних причин у нових економічних і політичних умовах слаб­шає і тому до прогульників досить застосовувати заходи дисцип­лінарного чи громадського впливу. Керівник сам міг обрати щодо прогульників будь-яке дисциплінарне стягнення, передбачене пра­вилами трудового розпорядку, аж до звільнення, з вказівкою у тру­довій книжці причин звільнення.

Положення про права фабзавкомів і місцевих комітетів від 15 липня 1958 р. спрямовувало профспілки на активну участь в охороні праці1. На фабзавкоми та місцеві комітети покладався спе­ціальний контроль за виконанням адміністрацією законодавства про працю.

Активізувалася також захисна функція профспілок. В ст. 10 Положення заборонялося звільняти робітників і службовців за іні­ціативою адміністрації без згоди на те ФЗК чи МК.

Зазначені положення свідчили про тенденцію до встановлення самоврядування трудящих у сфері регулювання праці, зміцнювали трудовий колектив та органи первинних організацій профспілок як ланки системи самоврядування.

Відомі гарантії для трудящих створював новий порядок ви­рішення трудових спорів, що набрав чинності 31 січня 1957 р.2 Він же розширював участь профспілки у розв'язанні трудових спорів.

В усіх підприємствах і установах створювалися комісії з тру­дових спорів — КТС. Вони організовувалися за згодою адміністра­ції І профспілок на підставі рівного представництва від них, тобто на паритетних засадах. До компетенції цих комісій входив розгляд трудових спорів з різних питань трудового права (звільнення, пе­реведення на іншу роботу, оплата понадурочних робіт, простою та ін.). КТС були першою інстанцією. Другою інстанцією були ФЗК та МК, де за скаргою робітника розглядалося рішення КТС. При цьо­му друга інстанція дістала право видавати свідоцтва на примусове виконання винесених нею рішень за трудовими спорами.

Держава вживала заходів для поліпшення умов життя грома­дян, які припинили трудову діяльність за віком або через хвороби, непрацездатних громадян, осіб, які втратили годувальника. Поміт­ною подією в удосконаленні соціального забезпечення зазначених категорій громадян став закон про державні пенсії, прийнятий у липні 1956 р.1 Він закріплював загальні засади і порядок призна­чення громадянам пенсій.

Закон відрізнявся низкою достоїнств. Насамперед, він уні­фікував критерії, якими належало керуватися при призначенні пенсії: вік, трудовий стаж, середній розмір заробітної плати. При цьому віковий показник і розміри трудового стажу були знижені. Громадяни отримували право на пенсію за віком: чоловіки — по до­сягненні ними 60 років і за наявності стажу не менше 25 років; жін­ки — при досягненні ними 55 років і стажу роботи не менше 20 ро­ків.

Обов'язково бралися до уваги умови праці. Для осіб, які були зайняті на підземних роботах або працювали в інших важких умо­вах, ці показники були меншими, знижувалися.

Зазначалися мінімум і максимум розміру пенсії. Пенсії низь-кооплачуваних робітників підвищувалися, розміри невиправдано високих пенсій були знижені. Усувався розрив у розмірах загаль­них і підвищених пенсій.

Закон передбачав також конкретні умови призначення пенсій сім'ям робітників і службовців у разі втрати годувальника, а також військовослужбовцям та їхнім сім'ям.

Удосконалення правового регулювання пенсійного забезпе­чення стало стимулом для працюючих громадян, підвищило їх осо­бисту матеріальну заінтересованість у результатах їхніх трудових зусиль, у підвищенні ефективності виробництва в цілому.

Водночас слід зазначити, що для партійно-радянської бюрок­ратії існували особливі пільги в оплаті і пенсійному забезпеченні.

Колгоспне право. До 1953 р. був досягнутий довоєнний рівень сільського господарства, але воно не забезпечувало потреб населен­ня в продуктах харчування, які зростали, а промисловості — у си­ровині. У самій організації сільського господарства було ще чимало недоліків. І це стримувало економічне піднесення країни. На верес­невому (1953 р.) Пленум ЦК КПРС вперше було відкрито сказано про катастрофічний стан сільського господарства. Він був виклика­ний низкою об'єктивних причин. До них належали порушення корінних засад господарювання, матеріальної заінтересованості без-


1 Ведсшости ВС СССР — 1958. — М 15 — Ст 282.

2 Там само. — 1957 — М« 4 — Ст. 58.

434

1 В*домости ВС СССР. — 1956. — М 15 — Ст. 313; Хрестоматія з історії держави і . — Т. 2. — С, 505—510.

435

Розділ 6. Держава і право України в період десталтиацн

5. Основні риси права


посередніх виробників, а також і сільгоспартілей у результатах їх­ньої праці, принципу поєднання особистого і суспільного господа­рювання з підпорядкуванням особистого інтересу суспільному, а та­кож обмеження прав і самостійності колгоспів у веденні артільного господарства, приниження ініціативи колгоспів.

Колгоспне право даного періоду, як і раніше, виходило з по­милкового положення, що сільськогосподарська артіль — єдино правильна форма ведення сільського господарства, що колгоспи ма­ють безмежні можливості для розвитку виробництва, а колгоспний лад — передовий суспільний лад. Відтак основна увага норматив­ного регулювання присвячувалася організації і діяльності колгос­пів, головним чином, їх громадському виробництву.

Тривав процес укрупнення колгоспів. При цьому зменшення числа колгоспів відбувалося також через перетворення частини колгоспів у радгоспи.

У Західній Україні до 1955 р. завершилася колективізація сільського господарства. 1,5 млн селянських господарств об'єднали­ся в 7 тис. колгоспів1.

Дедалі чіткіше визначаються негативні наслідки об'єднання колгоспів у тих випадках, коли воно провадиться необгрунтоване), «показушно», з порушенням відповідних правил, вказівок закону. Одним з цих наслідків є поява так званих безперспективних сіл, їх запустіння, загибель. Інший — гігантоманія, порушення гармоній­ної єдності між розмірами об'єднаного господарства і можливостя­ми цілеспрямованого управління ними, послаблення уваги до люди­ни — члена величезного господарства, у якому вона буквально гу­билася.

Укрупнення колгоспів породжувало нові організаційні фор­ми— міжколгоспні виробничі об'єднання: прості (наприклад між­колгоспні відгодувальні пункти) і складні (наприклад як міжкол­госпні електростанції.

Для зміцнення матеріальної бази колгоспів, піднесення їхньо­го суспільного виробництва провадиться розширення кола об'єктів колгоспно-кооперативної власності. Коли колгоспи перетворилися у великі, забезпечили себе кадрами сільськогосподарських спеціаліс­тів, механізаторів, їм стало під силу самостійно використовувати сільськогосподарську техніку. Тому держава відмовляється від ви­ключного права власності на трактори, комбайни та інші сільгосп­машини, вводить їх у цивільний оборот і продає за готівковий роз­рахунок колгоспам, які з цього моменту самі, власними силами об-

^ 1 Катрин В. П. Украйна ■ послевоенньїе годьі (1945—1950). — С 20 436

робляли землю. Початок цим новим відносинам в УРСР поклала травнева (1958 р.) постанова про подальший розвиток колгоспного ладу і реорганізацію машинно-тракторних станцій1.

МТС були перетворені у ремонтно-технічні станції — РТС. До речі, МТС були ліквідовані за ініціативою УРСР. Наприкінці 1958 р. 1367 МТС України були перетворені у 731 РТС. Сільськогосподар­ську техніку, яка була раніше у віданні МТС, держава передавала за готівковий розрахунок у власність колгоспів. До початку весня­но-польових робіт 1958 р. понад 80% колгоспів купили сільгоспма­шини у держави. Колгоспи УРСР придбали у МТС 108 тис тракто­рів, 43 тис. комбайнів та інших технічних засобів на 4,3 млрд крб. Ціни на сільгоспмашини були дуже високими. Так що ця акція, хо­ча й зміцнила технічний стан колгоспів, але істотно послабила їх у фінансовому відношенні. Тим же колгоспам, які не мали достатніх готівкових коштів, держава надавала розстрочку. Сільгоспмашини, куплені колгоспами у держави у власність, зараховувалися у непо­дільний фонд сільгоспартілі.

Створювалась нова матеріальна-економічна й організаційна основа для технічного обслуговування колгоспного виробництва. Відносини колгоспів з РТС (а з 1961 р. — місцевими загонами Союз-сільгосптехніки) будувалися на договірних засадах.

З березня 1955 р. з відмовою від надмірної централізації в плануванні сільського господарства колгоспи отримали право пла­нувати своє виробництво самостійно, разом з МТС (поки ті діяли), щоб краще використовувати свої землі та інші конкретні умови, іс­нуючі в їхніх господарствах. Водночас у плані слід було враховува­ти необхідність одержання такого обсягу товарної продукції, який повинен був задовольняти потреби республік. Вся виробнича про­дукція, за винятком тієї, яку колгосп здавав державі у вигляді обо­в'язкових поставок, натуроплати МТС і закупівель, надходило в його розпорядження. Такий порядок повинен був дати простір ініціативі колгоспу, посилити матеріальну заінтересованість колго­спів у підйомі суспільного виробництва Після скасування обов'яз­кових поставок, натуроплати планування з цих показників не здій­снювалося.

За рішенням вересневого (1953 р.) пленуму ЦК КПРС з колгос­пів була списана заборгованість, що за ними числилася на 1 верес­ня 1953 р. за обов'язковими поставками продуктів тваринництва, картоплі та овочів. Підвищувалися закупівельні ціни на м'ясо, мо-жтю, овочі та інші продукти які держава закупала у колгоспників.

СП УССР. — 1958. — № б — Ст. 103.

437

Розділ 6. Держава і право України в період десталтиицп

Спочатку була також змінена система державних поставок сільго­сппродукції з господарства колгоспників (зменшена норма обов'яз­кових поставок, знята заборгованість минулих років за обов'язко­вими поставками державі продуктів тваринництва і картоплі). 4 ли­пня 1957 р. з'явилася постанова ЦК КПРС і РМ СРСР, яка з 1 січня 1958 р. повністю звільнила господарства колгоспників від обов'язко­вих поставок усіх сільгосппродуктів державі, а також робітників і службовців, які проживали у сільській місцевості.

Внаслідок реорганізації МТС скасовувалася натуроплата за роботи, що виконувалися МТС, РТС і спеціалізованими станціями колгоспів. Це було відчутним полегшенням, бо натуроплата за ро­боту МТС становила значну частину сільгосппродуктів — одного зерна щорічно витрачалося до 1 млн пудів. Водночас з колгоспів списувалася заборгованість минулих років за обов'язковими постав­ками і натуроплатою за роботи МТС.

У 1958 р. зі скасуванням поставок встановлюється сдина фор­ма державних заготівель сільськогосподарських продуктів — заку­півля їх у колгоспів. їх обсяг обчислювався на підставі погектарного принципу. Вводяться економічно обгрунтовані стабільні закупівель­ні ціни. Вони були значно вищими від колишніх, попередні не сти­мулювали заінтересованість колгоспів у розвитку суспільного ви­робництва.

Вживалися заходи щодо посилення матеріальної заінтересо­ваності колгоспників у зростанні виробництва сільгосппродуктів, забезпечення тіснішого зв'язку інтересів індивідуального господар­ства колгоспників і громадського господарства. Поліпшується опла­та праці колгоспників у громадському господарстві: усувалися вкрай низькі норми оплати трудоднів, зрівнялівка у нарахуванні трудод­нів, неправильне їх витрачання (наприклад, високі витрати трудод­нів на утримання управлінського апарату). Робота колгоспника, як і колгоспу в цілому, оцінювалась не за середніми показниками, а ди­ференційовано, розрізнялися передові і відстаючі. Нові єдині роз­цінки враховували характер роботи, кваліфікацію працівника, кіль­кість і якість виготовленої ним продукції. Впроваджувалась грошо­ва оплата праці колгоспників. Передбачалося щомісячне авансуван­ня праці колгоспників і додаткова оплата їхньої праці1.

Істотно змінювався порядок оподаткування індивідуального господарства колгоспників. По-перше, зменшувався розмір податку (порівняно з 1952 р., наприклад, загальна сума податку зменшилася у 2,5 рази). Повністю знімалася недоїмка з податку за минулі роки.

1 ЗП УССР — 1956. — М 7—8. — Ст. 66; 1913. — № 2. — Ст 10. 438

^ 5. Основні риси права

По-друге, якщо раніше сума податку залежала від показника до­хідності господарства, тепер вона визначалася у твердій ставці.

У 1956 р. скасовується кримінальна відповідальність за неви­конання мінімуму трудоднів.

Розширюються права колгоспів. Постанова Ради Міністрів СРСР і ЦК КПРС від 6 березня 1956 р. «Про Статут сільськогоспо­дарської артілі і подальший розвиток ініціативи колгоспників в ор­ганізації колгоспного виробництва й управління справами артілі» надала загальним зборам як вищому органу колгоспного самовря­дування право змінювати і доповнювати ті положення чинного Ста­туту, при реалізації яких треба особливо ретельно враховувати умови кожного господарства, внутрішнього життя колгоспу. Раніше вони регламентувалися зверху. Зокрема це стосувалося: а) роз­міру присадибних ділянок у зв'язку з дійсною участю члена артілі в її суспільному виробництві та з метою найрацюнальнішого вико­ристання землі, б) кількості рогатої худоби, вівців, свиней, домаш­ньої птиці, яка може бути в індивідуальній власності колгоспників; в) обов'язкового мінімуму трудоднів, виходячи з потреб суспільного виробництва в трудових витратах тощо.

Щоб підняти авторитет загальних зборів — вищого розпоряд­чого органу сільгоспартілі, засуджувалася практика, коли райви­конком без відома членів артілі скасовував рішення загальних збо­рів.

Скарги колгоспників на рішення загальних зборів до райви­конкому розглядалися на загальних зборах, а їх повторне рішення з одного й того ж самого питання вважалося остаточним.

Пропонувалося не допускати більше призначення членів пра-аління і голів колгоспів, додержуватися статутних строків їх обран­ка, регулярної звітності перед загальними зборами колгоспників.

І нарешті, стимулюючу роль відіграла відмова від найгрубішої дискримінації селян — у 1958 р. колгоспники одержали паспорти. Це звільнило їх від багаторічної залежності від колгоспу.

Всі ці заходи поступово повертали селянам почуття людської ддності громадянської, віру в свої здібності і можливості.

Справді, економіка колгоспів зміцнилася. До середини 50-х років колгоспи вперше стають рентабельними і поряд з радгоспами основними постачальниками державі сільгосппродуктів. За п'ять років (після 1953 р.) порівняно з попередньою п'ятирічкою зростан-кя сільськогосподарського виробництва становило 34 %. Грошові доходи колгоспів у 1957 р. порівняно а 1952 р. зросли в розрахунку ■а колгоспний двір у 2,3 рази, а видача грошей на трудодень — утрмчі.

^ ЇМ

Розділ б. Держава і право Укрити в період дчсталтііацн


6814125078716422.html
6814192027421819.html
6814285498634298.html
6814370856319698.html
6814486118814927.html